Петро Таланчук: від реформатора до корупціонера. Частина 2

Прізвище, ім’я, по-батькові: ТАЛАНЧУК, Петро Михайлович
Обʼєкт дослідження: Діяльність Петра Таланчука від 1994 до 2022 року
Рівень ціннісної амбівалентності: Надзвичайний

📎 Суть матеріалу:
Розбір діяльності Петра Таланчука після 1994 року: управління університетом «Україна» і скандали, повʼязані з ним

🔍 Контекст:
Петро Таланчук, націонал-демократ і реформатор, після виборів 1994 року втрачає крісло міністра освіти. Свій шлях він вирішує продовжити як підприємець та, врешті, президент скандального університету «Україна»

Петро Таланчук – особистість настільки ж непересічна, наскільки неоднозначна. Він пройшов шлях від колгоспника до ректора Київської Політехніки. Шлях від комсомольця до людини, що своїми діями підтримувала рухівців. Від першого міністра освіти незалежної України до корупціонера. Команда Дискурсу зібрала відомості про Петра Михайловича, щоб показати як унікальна особистість із вірою в реформи та великими амбіціями може перетворитися на… Втім, залишімо право зробити висновки читачеві.

Друга частина матеріалу присвячена сумнозвісній діяльності Петра Таланчука від 1994 до 2022 року. 

Створення університету «Україна»

1994 року після невдачі на президентських виборах раптово завершилася каденція міністра Петра Таланчука, адже в новому уряді місця для нього не знайшлося. Закінчення карʼєри у великій політиці знаменувало для нього кардинальні зміни на життєвому шляху. Як зазначав сам герой нашого матеріалу в декількох інтервʼю, його основним пріоритетом стала підприємницька діяльність: 

«Було проведено аналіз більше сотні різних видів бізнесу, створено чотири фірми, що були пов’язані, зокрема, з агробізнесом, нафтопродуктами, стоматологією і торгівлею. Розпочав їх розкрутку»

Втім успіх Петра Михайловича в цих сферах оцінити важко. Поки Таланчук займався «розкруткою» своїх підприємств, група кіровоградських ветеранів з Регіонального фонду соціального захисту інвалідів шукала можливостей для створення новітнього навчального закладу. Втілення проекту цього ВНЗ мало би допомогти людям із особливими освітніми потребами, яким було надзвичайно складно отримати освіту. Автором ідеї заснування такої установи був Олександр Зуєв, його підтримала кандидатка педагогічних наук Лариса Пєскова. Однак створити новий навчальний заклад виявилося справою непростою. 

Кіровоградська група зверталася до Міністерства зі своїми ідеями, проте безрезультатно. Від представників Міністерства вони лише отримали рекомендацію звернутися до Петра Таланчука, який саме був у пошуках свого нового покликання і, до того ж, мав непогані звʼязки в МОН та КМДА:

«Мовляв, він зараз вільний, робити йому все одно нічого, можливо, він чимось вам допоможе чи порадить щось путнє. Я ж у цей час знаходився у непростому пошуку свого місця в державі, суспільстві і просто в житті»

Пошуки Петра Михайловича дали свої плоди вже 1998 року. Кіровоградська група звернулася до нього із пропозицією створити новий інклюзивний ВНЗ, і через три дні Таланчук мав готову стратегію новітнього навчального закладу. Чи достатньо трьох днів на створення стратегії ВНЗ для людей із особливими освітніми потребами – питання риторичне.

Так, у липні 1998 року під егідою Академії інженерних наук (Таланчук керував нею аж до 2021 року) було створено новий навчальний заклад у вигляді ТОВ, який називався «Інститут розвитку людини (Інститут інвалідів)». Уже за місяць заклад здійснив експериментальний набір студентів і розпочав підготовку до ліцензування. А за кілька місяців на освітній мапі України зʼявився сумнозвісний Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (ВМУРоЛ) – недержавний і неприбутковий (принаймні, на папері) вищий навчальний заклад. До речі, придумувати назву нового ВНЗ Петру Михайловичу довелося недовго, оскільки ми памʼятаємо як називався колгосп, у якому він працював після школи.

Чому ж заклад виявився «сумнозвісним»? Розгляньмо суперечливу історію Університету, щоби знайти відповідь на це питання. Почнімо з «невинного», залишивши найбільші скандали «на десерт».

Скандали, повʼязані з «Україною»

м. Київ, вул. Львівська, 23. Головний корпус ВМУРоЛ. Фото: ВМУРоЛ

2006-й рік – викладання без ліцензій і сумнівні приміщення

Молодий Університет розвивався дуже стрімко – менш ніж за 10 років своєї діяльності, адміністрації вдалося розмістити філії Університету майже по всій Україні. І розвиток цей був настільки стрімким, що подекуди викладання на спеціальностях у регіональних філіях починалося без ліцензування від міністерства. 

Приміром, у Васильківській філії «України» без ліцензії від МОН почалося викладання на наступних спеціальностях: «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності», «Видавнича справа» й «Екологія й охорона здоровʼя». У Запорізькій філії та сама ситуація з «Компʼютерними системами й мережами». У Карпатській і Рівненській філіях не були ліцензовані «Фінанси» й «Оподаткування». В Луцьку і Новій Каховці «забули» проліцензувати «Психологію» і «Соціологію». І так далі, і так далі – ставлення адміністрації Таланчука до питання ліцензування Міністерством зрозуміле. 

Окрім проблем із ліцензуванням було встановлено, що ряд приміщень філій, розташованих у райцентрах (а на той момент їх було 298), не відповідали мінімальним вимогам МОН. Із усіх філій Університету, дозвіл на освітню діяльність мали тільки 21 – 7% від загальної кількості. У підсумку, Таланчуку вдалося захистити ці філії від закриття за широкого сприяння Міністерства часів Ніколаєнка. Для контексту слід зазначити, що 2006 року МОН проводило велику кампанію з перевірок українських ВНЗ. Не зважаючи на все це, Міністерство Ніколаєнка виявило зловживання лише у чотирьох філіях ВМУРоЛ з 298.

2008-й рік – кредит від банку «Хрещатик»

2008-й був важливим роком у житті Університету, оскільки саме тоді він отримав кредит від банку «Хрещатик» на суму 76,9 мільйонів гривень на побудову адміністративної будівлі. Забігаючи наперед, кредит так і не було погашено. Достовірний звʼязок між цими подіями встановити важко, однак після взяття кредиту Університетом сімейство Таланчуків придбало кілька обʼєктів нерухомості. 2009 року в Петра Михайловича зʼявилося нежитлове приміщення площею 1913 кв.м у Межигірʼї Закарпатської області, де згодом відкрився його готельно-ресторанний комплекс. Ще через два роки Таланчук став власником дачі під Києвом, а Ірина Таланчук, його дружина, придбала дві квартири: 2011 у Білій Церкві та 2015 в Києві (189,5 кв.м). Непогана результативність для президента неприбуткового ВНЗ.

До історії з кредитом від банку «Хрещатик» ми ще повернемося згодом.

2011-й рік – фальсифікації з пільговиками; незаконне використання комунальних будівель

Окрім проблем із ліцензуванням та нерухомості сумнівного походження на нас чекає ще низка «цікавинок». 2011 року Київська міськрада в рамках програми «Турбота» виділила Університету фінансову допомогу в розмірі 746 тисяч гривень на покриття навчання пільговиків. Як пізніше виявить розслідування прокуратури 2017 року, адміністрація Університету використала державні кошти «по повній» у двох аспектах. По-перше, сума на покриття навчання пільговиків була завищена приблизно на півмільйона гривень. По-друге, з пільгових категорій студентів кошти за навчання стягувалися в повному обсязі: всього вони заплатили за нього 223 тисячі гривень. Тобто крім того, що заявлена сума на покриття витрат була завищена, вона навіть частково не була використана за призначенням.

м. Київ, вул. Хорива, 1-Г. Корпус університету «Україна», 2005 р. Фото: Domic.ua

2011 року відбувалася незаконна реєстрація організацій, повʼязаних із Таланчуком, в одному з приміщень Університету. Комунальна будівля площею 1223 кв.м, надана Університетові Київською міськрадою для проведення навчального процесу, за адресою вул. Хорива 1-Г довгий час використовувалася не за призначенням. Навчання в цій будівлі вже давно не проводилося через її занедбаний стан, утім вона стала в нагоді особистим інтересам Петра Таланчука. Того року він без згоди виконавчого комітету Київради розмістив за адресою корпусу свій благодійний фонд «Добробут ХХІ століття» (запамʼятайте цю назву, цей фонд фігуруватиме у деяких майбутніх махінацій Таланчука). Також виявилось, що кілька інших компаній зареєстровані у даній будівлі: 

  • ТОВ “УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКИЙ ЦЕНТР “РЕДОКС” (компанія дружини Таланчука);
  • ПІДПРИЄМСТВО “ВЕС-ПРО»; 
  • ПЕРВИННА ПРОФСПІЛКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ВІДКРИТОГО МІЖНАРОДНОГО УНІВЕРСИТЕТУ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «Україна». 

Усі ці організації здійснюють господарську діяльність, що не відповідає основним статутним завданням університету «Україна». За результатами перевірок почався процес повернення місту будівлі, і вже 2024 року КМР постановила вилучити занедбаний корпус в Університету. Розслідування прокуратури щодо розкрадання коштів, призначених на оплату навчання пільговиків, продовжується.

2017 рік – несплачений кредит і фонд «Добробут ХХІ»

Після 2011 року Університет здійснював доволі стабільну діяльність, не вплутуючись у скандали – до 2017. Окрім початку розслідування прокуратури, про яке ми згадували вище, із тим роком повʼязано багато правової тяганини. Уже майже 10 років заклад не сплачував відсотки за кредитом від банку «Хрещатик». Річ у тім, що Київміськрада, будучи співзасновником Університету, зобовʼязалася сплачувати 75% від суми відсотків, накопичених за кредитом. Однак у бюджеті міста не знайшлося грошей на ці виплати, а згодом Київрада взагалі вийшла зі складу правління Університету. Як наслідок, єдиним боржником за кредитом лишився університет «Україна» – із чим не готова була миритися його адміністрація. 

Адміністрація Університету двічі безуспішно зверталася до суду з вимогою стягнути кошти за кредитні відсотки із Департаменту промисловості розвитку та підприємництва виконавчого органу Київської міської ради й Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 р., Університетові відмовили у задоволенні позову. Зрештою, будучи єдиним боржником за кредитом, Університет відмовлявся сплачувати заборгованість.

Попри свою позицію, згідно з якою боржницею була міськрада, сплачувати рахунки мав законний позичальник – ВМУРоЛ. І оскільки Університет близько 10 років не сплачував цю заборгованість, правонаступник кредитного договору мав право стягнути із закладу майно, закладене за договором – головний корпус Університету на вул. Львівській, 23 в Києві. Так і сталося – 10 листопада 2017 року ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» (правонаступник банку «Хрещатик) стало його законним власником.

Однак Таланчук не став сидіти на місці, чекаючи, поки будівлю конфіскують. Таланчук фальсифікував документи і спробував незаконно вивести корпус із-під застави. Він переписав його на власний благодійний фонд «Добробут ХХІ». Тільки-от схема не спрацювала, і Міністерство юстиції скасувало реєстрацію права власності на будівлю, незаконно закріплену за організацією Таланчука. До речі, про «Добробут»: окрім незаконних махінацій із головним корпусом Університету, він «подарував» своєму ж фондові наступні обʼєкти нерухомості, закріплені за «Україною»:

  • земельні ділянки площею 0,55 га на Кінбурнській косі;
  • будівлю Університету в м. Хмельницький площею 723,6 кв.м.;
  • земельну ділянку в м. Хуст на Закарпатті;
  • гуртожиток площею 1012,8 кв.м у м. Рівне;
  • навчальний корпус площею 521,1 кв.м в Дубно Рівненської області;
  • приміщення ВМУРоЛ в Івано-Франківську;
  • будинок площею 565,6 кв.м в м. Строжинець.

Загалом, Таланчук переписав на «Добробут ХХІ» більше трьох тисяч кв.м самих лише будівель. 

2018-2022 роки – «рейдерське захоплення»

2018 рік став роком оплати рахунків для «України». Увечері 7 серпня до корпусів ВМУРоЛ за адресою вул. Львівська, 23 підʼїхало 2 автобуси, із яких вийшло близько пʼятдесяти молодих людей спортивної статури. Вони попрямували до приміщень Університету, і швидко «звільнили» їх від усіх присутніх. На момент захоплення в одному з корпусів були присутні близько ста його співробітників.

Допис на сторінці Університету від 8 серпня 2018 р.

Поліція швидко прибула на місце події, однак правоохоронці не знайшли причин для втручання:

«Прес-секретар поліції Києва Оксана Блищик повідомила журналістам, що, за попередньою інформацією, стався конфлікт між орендодавцем і орендарем: останній не платив гроші за оренду приміщення» 

В Університеті спростували інформацію, однак, знаючи звички адміністрації ВМУРоЛ у виплаті заборгованостей, ми маємо право на сумніви в її щирості. Вже наступного дня поліція покинула місце події близько восьмої ранку, і більше не приймала виклики за адресою Університету. Редакція Дискурсу глибоко засуджує подібні методи ведення комерції. Утім, за законом власник приміщення мав усі підстави на використання будівлі, за яку Університет не сплачував кошти.

Петро Таланчук у своєму коментарі щодо захоплення Університету заявив, що насправді представники компанії, що взяла під контроль будівлю на вул. Львівській, не були законними власниками приміщення. За його словами, кредитні зобовʼязання були продані з процедурними порушеннями, що визнав суд:

«Як тільки несправедливі торги були проведені, ми звернулися в окружний суд м. Києва і він виніс рішення про відміну неправильного рішення»

Тільки дана судова постанова протрималася недовго – 16 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду скасував її. Відтоді будівля належить ТОВ «Офіс Сервіс Люкс». Так ВМУРоЛ втратив свій головний корпус у Києві. За 8 днів почнеться повномасштабна війна в Україні, і пан Таланчук й адміністрація Університету більше не згадуватимуть долю київських корпусів в публічному просторі. 

Ось така насичена історія Петра Михайловича Таланчука: академіка, політика і першого міністра освіти і науки незалежної України. Життя вкотре виявилося непередбачуваним. Петро Таланчук – людина надзвичайно цікава і неоднозначна. Будучи блискучим і продуктивним освітянином, він став саме тим енергійним міністром, якого потребувала освітня сфера молодої України. Однак в історії його життєвого шляху не обійшлося без «але» під назвою «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». 

Не варто робити висновки про Петра Михайловича, використовуючи саму лиш білу або чорну фарбу, враховуючи всі перелічені факти. Науковий доробок Таланчука важко переоцінити, а реформи за його каденції в Міністерстві вселили демократизм в українську освіту. Тому не можна з упевненістю стверджувати, що недоброчесність університету «Україна» цілковито перекреслює здобутки Таланчука перед державою. Однак вона змушує нас замислитись: а що ж пішло не так?

Богдан Бушко
Богдан Бушко
Головний редактор видання "Дискурс"